A platform for research: civil engineering, architecture and urbanism
A platform for research: civil engineering, architecture and urbanism
Українська драматургія і театральний контекст після Революції Гідності: куди рухаємося і що толеруємо?
У статті розглянуто вектор розвитку української драматургії і театру після Революції Гідності (2014-2021 рр.). Увагу зосереджено на тому, що в українську драматургію Майданом привнесено нові смисли, які обертаються довкола оформлення нової посттоталітарної/постколоніальної української ідентичності, що проявляється в активізації та нових форматах оформлення та фіксації сучасного драматургічного процесу (нові проблемно-тематичні дискурсивні поля драми, видання окремих книжок з п’єсами, концептуально новий етап укладання драматургічних антологій – “етап колекцій”, який реалізує Відділ драматургічних проєктів Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса). Досліджено суттєві відмінності між зваженою “академічною” версією сучасної драматургічної динаміки, в якій враховано естетичні, етичні і громадянські критерії, та “неакадемічною”, на засадах нонселекції та вільного доступу, картиною, в якій надмірно толеруються російська мова, культура, тексти, інтертексти і смисли, що в умовах російської гібридної війни з Україною є рудиментарною колоніальною практикою культури. Якщо до цього додати російський/російськомовний репертуар більшості українських театрів, як державних, так і недержавних, участь українських драматургів і театральних топ-менеджерів у культурних акціях країни-агресора, невиконання критичною більшістю українських театрів Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної” та спроби окремих драматургів/акторів/режисерів/театрів зухвало транслювати на публіку відверто російські смисли, то загальна картина вимальовується доволі сумна. З іншого боку, є чимало промовистих фактів, які демонструють спроби українського театру вийти з колоніальних лещат і набути нової ідентичності , і такі спроби треба всіляко підтримувати. Загалом поданий у статті аналіз – це підстави для серйозних фахових міркувань про неспіввіднесність справжньої тоерантності з колоніальними наративами та культурними практиками.
Українська драматургія і театральний контекст після Революції Гідності: куди рухаємося і що толеруємо?
У статті розглянуто вектор розвитку української драматургії і театру після Революції Гідності (2014-2021 рр.). Увагу зосереджено на тому, що в українську драматургію Майданом привнесено нові смисли, які обертаються довкола оформлення нової посттоталітарної/постколоніальної української ідентичності, що проявляється в активізації та нових форматах оформлення та фіксації сучасного драматургічного процесу (нові проблемно-тематичні дискурсивні поля драми, видання окремих книжок з п’єсами, концептуально новий етап укладання драматургічних антологій – “етап колекцій”, який реалізує Відділ драматургічних проєктів Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса). Досліджено суттєві відмінності між зваженою “академічною” версією сучасної драматургічної динаміки, в якій враховано естетичні, етичні і громадянські критерії, та “неакадемічною”, на засадах нонселекції та вільного доступу, картиною, в якій надмірно толеруються російська мова, культура, тексти, інтертексти і смисли, що в умовах російської гібридної війни з Україною є рудиментарною колоніальною практикою культури. Якщо до цього додати російський/російськомовний репертуар більшості українських театрів, як державних, так і недержавних, участь українських драматургів і театральних топ-менеджерів у культурних акціях країни-агресора, невиконання критичною більшістю українських театрів Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної” та спроби окремих драматургів/акторів/режисерів/театрів зухвало транслювати на публіку відверто російські смисли, то загальна картина вимальовується доволі сумна. З іншого боку, є чимало промовистих фактів, які демонструють спроби українського театру вийти з колоніальних лещат і набути нової ідентичності , і такі спроби треба всіляко підтримувати. Загалом поданий у статті аналіз – це підстави для серйозних фахових міркувань про неспіввіднесність справжньої тоерантності з колоніальними наративами та культурними практиками.
Українська драматургія і театральний контекст після Революції Гідності: куди рухаємося і що толеруємо?
2021
Article (Journal)
Electronic Resource
Unknown
Metadata by DOAJ is licensed under CC BY-SA 1.0
| BASE | 2019