У статті простежується складний процес непростого входження поетичної спадщини Бориса Грінченка до історії культури українського народу як нації. Звертається увага на помилкові твердження у  дослідженнях 30–50-х років ХХ  століття і  відновлення справедливої оцінки в  подальші роки. На  матеріалі аналізу конкретики поетичних творів Бориса Грінченка та  дискусійних матеріалів щодо визнання художньої вартості його «слова у  вірші» простежується еволюція поезії митця. Тексти його творів аналізуються за прижиттєвим виданням 1903 року «Писання. Том І», яке свого часу було помилково недооцінено. Новаторські тенденції художнього мислення Бориса Грінченка як поета простежено від  початків його літературної діяльності до останніх років життя. Звертається увага на жанрово-тематичні, образно-стильові особливості його поетичного слова у їх еволюційному розвитку (80-ті, 90-ті й 900-ті роки) та ритмомелодичну структуру поезії Грінченка в її еволюційному русі поетичної форми. Вказується на приналежність його творів до таких художніх систем української поезії, як просвітницький романтизм, неоромантизм та символізм. Звертається увага на той факт, що саме прижиттєве видання поезії Бориса Грінченка «Писання. Том І», високо поціноване свого часу Лесею Українкою, є дешифром до розуміння особливостей його творчої манери письма як поета. У статті наголошується, що поряд з епічною майстерністю творів Грінченка його поезія засвідчила також виразний ліризм «слова у вірші». Зазначається, що особливістю віршування поета була також циклізація, яка виразно проявилася саме в останній збірці «Хвилини», опублікованій у книжці «Писання. Том І». Звертається увага, що в  лірико-сповідальній передмові Грінченка виразно окреслюється образ ліричного героя його творів. Акцентується увага на відповідності надважливого для Грінченка-поета образу ліричного героя і буття його як особистості. У підсумковій частині статті прокреслено основні засадничі цінності життєвого кредо Грінченка. Доказово утверджується думка, що поезія митця була й залишається повновагим естетико-літературним і художньо-вартісним явищем української культури, дієвим чинником утвердження України як нації.